Індійська система торговельних марок зробила крок, який ще донедавна здавався майже неможливим: Indian Trade Marks Registry вперше прийняв до розгляду заявку на так званий “smell mark” — торговельну марку, що визначається не візуально, а запахом. Йдеться про заявку компанії Sumitomo Rubber Industries Ltd. на позначення у вигляді “квіткового аромату, що нагадує троянди, застосованого до шин” (клас 12). Це рішення стало не лише технічною новацією, а й викликом для фундаментальних принципів права торговельних марок.
Традиційно право торговельних марок будувалося навколо візуально сприйманих позначень — слів, логотипів, кольорів чи форм. Однак сучасні підходи, закріплені, зокрема, у TRIPS Agreement, допускають розширення цього переліку, якщо знак здатен виконувати основну функцію — ідентифікувати комерційне походження товару. Саме це і поставило перед індійським правом ключове питання: чи може запах, як суб’єктивне сенсорне сприйняття, виконувати таку функцію?
Відповідно до Trade Marks Act, 1999, торговельна марка повинна відповідати двом основним критеріям: бути здатною до графічного відображення та мати розрізняльну здатність. Саме ці вимоги стали головною перешкодою для реєстрації торгових марок на запахи. На початковому етапі заявка Sumitomo була відхилена з підстав відсутності як належної графічної репрезентації, так і достатньої розрізняльної здатності. Однак у процесі оскарження справа набула принципово нового виміру.
Ключовим проривом стало використання наукового підходу до “зображення” запаху. Дослідники з Індійського інституту інформаційних технологій в Аллахабаді запропонували модель, яка представляє аромат як вектор у семивимірному просторі, де кожна вісь відповідає базовій категорії запаху — квітковій, фруктовій, деревній, горіховій, різкій, солодкій та м’ятній. У цій моделі аромат троянди отримує конкретні числові значення, що дозволяє “зафіксувати” його як об’єкт права. Реєстр визнав таке представлення достатньо точним, чітким і об’єктивним для виконання вимоги графічності.
Не менш важливим було питання розрізняльної здатності. Sumitomo аргументувала, що запах троянди є довільним щодо шин, тобто не має жодного функціонального чи природного зв’язку з товаром. Це означає, що такий аромат може виконувати роль ідентифікатора походження. Крім того, компанія заявила про багаторічне використання цієї характеристики (з 1990-х років), що дозволяє говорити і про набуту розрізняльну здатність — коли споживачі асоціюють певний запах із конкретним виробником.
Міжнародний контекст цієї справи показує, що Індія не є першопрохідцем, але її підхід є одним із найбільш сміливих. Водночас це рішення відкриває цілу низку складних питань. По-перше, чи може пересічний споживач реально сприймати та ідентифікувати “вектор запаху” як торговельну марку? Очевидно, що на практиці захист таких прав вимагатиме експертних досліджень і може ускладнити судові спори. По-друге, виникає ризик надмірної монополізації: якщо запах стане об’єктом правової охорони, компанії можуть почати активно патентувати або реєструвати сенсорні характеристики своїх продуктів, створюючи багаторівневі бар’єри для конкуренції.
Особливу увагу викликає потенційний вплив на інші галузі, зокрема фармацевтичну. Теоретично, якщо лікарський засіб матиме характерний запах, його реєстрація як торговельної марки може продовжити комерційну ексклюзивність навіть після закінчення патентного захисту. Це створює ризики для доступу до генериків і потребує уважного регуляторного контролю.
З точки зору споживача, запах дійсно є потужним інструментом запам’ятовування і може виконувати функцію бренду. Проте він також залишається суб’єктивним і залежить від контексту. Чи буде достатньо того, що певна кількість споживачів асоціює аромат троянди з конкретним виробником шин? Це питання, ймовірно, стане предметом майбутніх судових спорів.
У ширшому сенсі справа Sumitomo демонструє трансформацію права інтелектуальної власності під впливом технологій та маркетингових стратегій. Ринок рухається у бік мультисенсорного брендингу, і право змушене адаптуватися до нових реалій. Індія, прийнявши цей виклик, фактично відкрила новий напрям розвитку — “нюхову” юриспруденцію.
У підсумку, рішення про прийняття “запахової” торговельної марки не є остаточною крапкою, а радше початком дискусії. Воно створює прецедент, але також піднімає фундаментальні питання про межі правової охорони, баланс між інноваціями та конкуренцією і здатність права адекватно реагувати на нематеріальні, але комерційно значущі явища. Чи стане це одиничним випадком, чи початком нової практики — залежатиме від того, як індійські суди, законодавець і бізнес відреагують на цей “ароматний” виклик.
Засновник Research & Patent group Intectica, автор патентних алгоритмів для рішення задач фармацевтичної промисловості, патентний повірений, атестований з усіх обʼєктів інтелектуальної власності (Патенти, Дизайн, ТМ), з освітою в галузі хімії та права, головний експерт патентної установи України УКРПАТЕНТ (1997-2004). Членкиня міжнародних організацій, включаючи ECTA, PTMG, УАМ, лектор і блогер.
