Рішенням від 25 березня 2026 року Апеляційний суд Версаля поставив крапку в гучній справі за позовом модного дому Hermès. Суть конфлікту була в тому, що певна компанія продавала сумки, які були майже точними копіями легендарних моделей Birkin та Kelly. Єдина відмінність — на передній стороні красувалися жартівливі написи: «Mon Hermès est à la maison» («Моя Hermès вдома») та «En attendant mon Birkin» («В очікуванні моєї Біркін»).

Компанія Hermès пішла до суду, висунувши претензії за трьома пунктами:

1. Порушення авторських прав на дизайн самих сумок.
2. Незаконне використання фірмової застібки (яка зареєстрована як об’ємна торговельна марка).
3. Використання самих назв «HERMÈS» та «BIRKIN».

Спочатку суд першої інстанції погодився, що дизайн і застібку скопіювали, але не побачив проблеми в написах. Проте Апеляційний суд переглянув цю справу і вирішив: використання назв брендів навіть у жартах — це теж порушення.

Чому суди сперечалися?

Ця справа дуже показова саме через те, як судді оцінювали використання слів «Hermès» та «Birkin».

Позиція суду першої інстанції: Судді спочатку вирішили, що оскільки ці назви були частиною довгих речень, вони вже не сприймаються як «ті самі» торговельні марки. Мовляв, написи створюють зовсім інший зміст, і покупець навряд чи сплутає дешеву сумку з написом «Моя Hermès вдома» зі справжнім люксовим виробом.

Позиція Апеляційного суду: Апеляційний суд застосував суворіше правило — так званий принцип «подвійної ідентичності». Він діє тоді, коли копіюють і назву, і тип товару (в даному випадку — сумки). У таких ситуаціях навіть не обов’язково доводити, що покупці були збиті з пантелику.

Судді визнали: так, написи гумористичні, і навряд чи хтось повірить, що ці сумки зробив сам Hermès. Проте, використовуючи назви «Birkin» та «Hermès», виробник підробок просто «присмоктався» до чужої слави. Він скористався репутацією бренду, в яку Hermès вкладав мільйони протягом десятиліть, і цим самим зашкодив іміджу модного дому.

Чому це важливо?

1. Торговельна марка — це не тільки назва. Це рішення нагадує нам, що закон захищає торговельну марку не лише для того, щоб покупці не плутали товари. Він захищає її рекламну та інвестиційну цінність. Тобто не можна просто взяти чуже відоме ім’я, щоб краще продати свій товар, навіть якщо ви кажете, що це «просто жарт».
2. Свобода слова проти комерції. Цей випадок — яскравий приклад конфлікту між авторським правом та свободою вираження поглядів. Багато хто намагається захиститися в суді, мовляв: «Це ж пародія!». Але в законах Європейського Союзу право на торговельну марку часто виявляється сильнішим за свободу слова, якщо йдеться про комерцію. Якщо ви використовуєте чужий бренд у бізнесі, виправдати це «гумором» майже неможливо.
3. Нові правила гри в Європі. Раніше вважалося, що якщо покупець не плутає підробку з оригіналом, то і порушення немає. Але тепер все частіше звучить інша думка: відомі бренди мають право на посилений захист. Зараз у Європейському суді розглядається схожа справа компанії IKEA. Якщо суд вирішить, що «свобода слова» може бути поважною причиною для використання чужого бренду, це відкриє двері для багатьох подібних товарів. Однак експерти сподіваються, що навіть якщо таке право дадуть, користуватися ним дозволять лише у виняткових випадках, а не просто заради прибутку.

Підсумок: Навіть якщо ваш напис на сумці змушує людей посміхнутися, для закону це не аргумент. Використання чужої репутації для власного продажу — це експлуатація, яку суди тепер карають значно суворіше.

Засновник Research & Patent group Intectica, автор патентних алгоритмів для рішення задач фармацевтичної промисловості, патентний повірений, атестований з усіх обʼєктів інтелектуальної власності (Патенти, Дизайн, ТМ), з освітою в галузі хімії та права, головний експерт патентної установи України УКРПАТЕНТ (1997-2004). Членкиня міжнародних організацій, включаючи ECTA, PTMG, УАМ, лектор і блогер.